Здається, коли я писала, що у відношенні дітей до Джода спостерігається сумна картина, я трохи недооцінила масштаб катастрофи) Я передивилась "Кістяк", сконцентрувавшись саме на цьому аспекті, і ситуація явно набагато гірша, ніж вона здалась мені з першого разу.

1. Вже на самому початку ми бачимо суворий контраст між тим, як діти (тут конкретно дівчата) відносяться до СМ-33 (дроїда, якого вони знають не набагато довше, ніж Джода) і власне до Джода. Всі діти готові ризикувати собою, аби не кидати СМ-33 у піратському притоні, але буквально в цій же самій сцені Ферн пропонує кинути Джода і полетіти без нього. І це попри те, що Джод щойно витяг їх всіх з піратської в'язниці. Контраст не міг би бути більшим.

2. Потім стається та сама розмова "Хто ти такий?", яка завершується тим, що Ферн та Кейбі змушують Джода пристати на умови "ти працюєш на нас". Це додає у їхні відносини грошовий аспект, що одразу перекреслює будь-які можливості для налагодження особистих відносин (ще й заодно дають Джодові залізну причину не виконувати обіцяне). Бо у найманого працівника інтерес щось робити обмежується грошовою винагородою, тому якщо роботодавець перестає платити або працівник знаходить когось, хто заплатить більше, то в той же момент він просто піде. І це абсолютно нормальна поведінка, ніякої "зради" тут в принципі бути не може. Як-то кажуть, "хотіли як краще, а вийшло як завжди") Ну або "за що боролись, на те й напоролись" (До речі, не можу не відмітити, що коли в 5й серії Ферн почала розуміти, що пахне смаленим, вона двічі нагадувала Джоду про угоду, використовуючи саме його формулювання і сором'язливо забуваючи про "ти працюєш на нас") Але що вражає найбільше, це те, що за весь час дітям навіть на думку не спало використати найбільш природній спосіб змусити Джода робити те, що їм треба - просто попросити, замість того щоб постійно намагатись примусити його силою (навіть тоді, коли СМ-33 не допомагає сили явно нерівні) або купити обіцянкою винагороди.

3. В 4й серії відбувається такий діалог Віма з Ферн:

Ферн: You should've been captain.
Вім: I wouldn't have gotten us this far.

Віме, заслуга Ферн в тому, що ви дістались так далеко, точно така сама, як у тебе - нульова. Без Джода ви все ще сиділи б у піратській в'язниці і взагалі нікуди б не дістались. З цього діалогу випливає, що не лише дівчата, але й Вім недалеко пішли у розумінні ситуації і ролі Джода у їхньому житті))

4. І це, до речі, ніяк не пов'язане з питанням про довіру, оскільки попри те, що Ферн і Кейбі нагадують Джодові як вони йому не довіряють буквально в кожній другій сцені, насправді-то вони йому довіряють, це видно з того, що навіть коли в дітей з'являється можливість його покинути (в кінці 3ї серії та у 5й серії), вони цього не роблять. Просто вони ще діти, які наївно вірять у те, що дорослі існують саме для того, щоб турбуватись про них і виконувати всі їхні забаганки, ну як же інакше, по-іншому й бути не може) Але це не зовсім та довіра, про яку варто було б говорити)

Тому, скажемо так, якщо в 2му сезоні діти не підуть, ризикуючи життям, рятувати Джода у саме пекло, то навіщо тоді той 2й сезон взагалі?))