Иногда кажется, что моему организму катастрофически не хватает йаду..

---

І присмак смерті на устах,
Вино у скронях тьмяно дзвонить,
Облич безтямних п'яна повідь,
І твої очі в дзеркалах.

Принади грації несуть,
Мені на все це наплювати,
Мені не знати рути-м'яти,
І упирів, що душі ссуть.

Криваві губи їх – це сміх,
Що котить золоті кружальця,
Змішалися у шалі танців,
Сідниці їх і груди їх.

Вам зірка в оці до лиця,
А що мене вона не палить,
Візьміть уста мої на пам'ять,
Я п'ю цей вечір до кінця.

Без уст я – іронічний жах,
Що упирем ікластим став би,
З очима ніжними кульбаби,
Якби не очі в дзеркалах.

Мертвий Півень - Поцілунок

Да, и я опять здесь, пусть никто это и не прочтёт. Опять чувствую то, чего не написать, не передать словами.. Просто потому, что нельзя описать словами бурую.
И снова смерть. И снова моя. И опять перерождение. Падение продолжается. Хотя... Пока есть ещё человек, называющий меня Ангелом, может не всё ещё потеряно?
А пока я буду смешивать одну горечь с другой и третьей. А потом вдыхать невыносимый коктейль из горечи хороших сигарет и горечи крепкого кофе. Вот он, привкус смерти на губах.. А третья горечь всегда со мной, её не нужно вдыхать, это ад, который всегда есть в каждом человеке. Совесть. То, что заставляет пересмотреть себя и сказать "Какая же я сволочь всё-таки"... Пропуск в рай. Бывает, хорошие люди совершают плохие поступки. И чем они отличаются от плохих? Да, тем, что осознают, что совершили.
Но.. Мне это нравится. Танатос. Смерть. Поэтому продолжаю себя травить и ненавидеть. Ведь сейчас я хочу быть таким. Именно так.. Чистейший декаданс. Видеть красоту падения. Получать удовольствие от осознания собственного разложения...
Но.. Благодарю Бога за то, что он создал женщин. Вырывая тебя из этого мира, когда сами существуют на грани, они создают в тебе что-то живое.. Заполняя собой пустоту внутри они тебя меняют. И, уходя, оставляют в тебе частичку себя. И с каждым разом ты становишся другим. Для того, чтобы найти женщину, которая сможет тебя воспринимать уже таким, каким ты стал после предидущей. И так с каждым разом.

Женщины похожи на цветы. Им нужна любовь, она как солнце, как садовод, который за ними ухаживают. Когда их любишь - это как полив. Когда они любят - это как солнце. И если всё делать правильно, сбаансированно - они расцветают. Но если ошибиться - они завянут. Когда ты встречаешся с женщиной - это как взять цветок и пересадить. Если сделать это грубо - то сорвать. Но сорванные цветы долго не живут, они редко могут пустить корни. Если же взять цветок и пересадить к себе на грядку или горшок, не переставая о нём заботиться, то он будет дальше тебя радовать цветением и радоваться каждому дню. Но в горшке может быть мало места для корней, Поэтому не нужно его ограничивать, если хочешь, чтобы он продолжал цвести..

Пусть повесть незакончена, но сейчас это всё.. Если это кто-то прочитал - не воспринимайте близко к сердцу, это мои мысли, и они ими останутся, не зависимо от того, поменяли они что-то в вас. Но очень хочется верить..

---

Подведённые губы потёрли друг друга,
Упрямая чёлка со лба свисает...
Она потеряла любимого друга,
Таких, как она, очень часто бросают.
Переполнила чашу обида и злоба,
Подведённые губы сложились в улыбку:
Сегодня волчица выходит из логова,
Она исправит свою ошибку.

Ей надоело надоедать

Первый опыт - такая удача:
Один уже пытался покончить с собой.
Оказалось, совсем простая задача:
Немного ласки - и сразу отбой.
Подошла первой, сыграла глазами
Пару мажорных аккордов по ветру
И парень беспечно повёл парусами.
Ветер, бродяга, задул в её сети.

Ей надоело надоедать

Чужая боль придаёт уверенность,
Но развить успех помешала совесть.
Следующий парень без страха поверил ей,
Правда была у него в каждом слове.
Война ещё не успела начаться,
А жизнь подкинула в жертву святого.
Она наплевала в колодец счастья,
Но колодец дал шанс начать всё снова.
Но ей надоело надоедать

Ей надоело надоедать

А когда её уставшее больное сердечко
Отдало ему всё тепло, что осталось,
И сверчок подал сигнал за печкой,
Он сказал, что чувствует только усталось.
Он вбивал в неё гвозди предельно остро.
Он сказал, что знает таких насквозь,
И ушёл, сам согнувшись от потери и горя,
Но одною мыслью себя успокоив:
«Наконец-то таким, как она, отомстить удалось!»

Ему надоело надоедать

Рыданья её заглушала вьюга.
В заждавшейся ванне стыла вода.
Хуже всего, когда мстят друг другу
Те, кому надоело надоедать.
(с) Народицкий Вадим - Им надоело надоедать

Вот так после долгого затишья снова открываю запыленный ящик своих воспоминаний. Заходи, друг, садись у камина, да, прямо в кресло-качалку, и пускай тебе не будет ни холодно, ни страшно. Это мои чувства, тебе не нужны они. Впрочем, я обещал что-то тебе рассказать... Да, конечно, кури. Люблю табачный запах. Может, тебе дать трубку и хорошего табаку? Не надо? Ладно, кури свои сигареты. Что там у тебя? Ах, Корсары.. Да, хороши, очень, дай высказать своё иважение.
Впрочем опять я затрынделся, старый дурак, что с меня взять. История-история.. Эх, внучёк, знал бы ты, как я в своё время намучился с этой историей, ты бы не стал так настойчиво её просить. Да знаю я, что сам обещал, но дай собраться старому человеку. А лучше дай на минуту сигарету, пусть давно не курю, но с мыслями собраться нужно...
Что это было? Ах да, история.. Когда-то давно, ещё когда я был значительно моложе, чем ты, доброта была моей добродетелью, много говорили обо мне хорошего. Но однажды, был ли то солнечный день, либо дождливая ночь, сомнения закрались мне в душу. Сначала как шутка, потом серьёзней и серьёзней становились они, пока наконец не укоренились.
Зло дало силу и уважение, но не давало тепла и любви. Став холодным, продолжал я свой путь этим миром.
Позже, возвращаясь с кладбища, удалось постигнуть мне красоту сего мира и полюбить его всем сердцем. Подняться с самого дна, на вершину. И это была смерть. Одна из тех смертей, что отделяеет жизнь от ЖИЗНИ. Ведь это тоже антонимы. Ты ведь задумался уже, что все противоположности имеют схожую природу? Да? Хорошо, тогда добавь ещё одну пару: жизнь и ЖИЗНЬ. Смерти не существует, это лишь этап на пути жизни.
И так снова началась моя добрая жизнь, стараясь жить в целосности с собой продолжалась моя жизнь. И я любил и хотел быть любимым. Другая сила стала частью меня. Спокойная, но не холодная. Медленный огонь, теплящийся в камине, способный на многое, если его не сберживать и на ещё большее если использовать с умом.
Но и этому длиться долго не суждено было. Живя так я влюблялся. И однаждs захотел изменить жизнь одной из тех, в кого влюблялся. Так я снова пошел на дно, во тьму. Но погружение казалось медленным, ведь спуск по собственной воле не такой, как когда тебя стремительно тянет в себя глубь.
Так постепенно погружался я на дно, закрыв глаза и не замечал, что света становится всё меньше. И вот, когда его совсем не стало я оставался там, не думая, что могу задохнуться, ведь мне казалось, что я ещё под поверхностью. Но в один момент меня задело что-то незнакомое, и мне показалось, что это листья дерева. Открыв глаза, стало понятно, что это водоросли, которые растут на дне белые, в надежде хоть так получать свет. Ещё момент, и я бы в них запутался и больше никогда бы не выбрался оттуда. Но вовремя понял я, что ещё миг и не смогу вернуться. Тогда я уже бросил идею вытащить ту, одну, поэтому меня больше ничего не держало внизу и я ринулся вверх, быстро, как мог. Уже на пути наверх понял, что меня тянет обратно, на уровень равновесия. Я ощущал это с каждым шагом, шагая улицей, когда ноги будто погрязали в асфальте с каждым шагом на локоть. Тогда осталось лишь молиться. Тому богу, который помог мне очнуться тогда, когда мой путь мог прерваться. И если он там помог, то был должен помочь и здесь. Боги никогда не бросают дел на полпути. Единственный вариант, когда тебя может бросить бог на полпути - когда знает, что тебе хватит силы справиться. И он ответил. Не подал руку, не выдернул на поверхность, но лишь аккуратно повёл самым безопасным путём. И так я вновь оказался на поверхности.
И знаешь, я рад, что так случилось. Ведь чтобы подняться иногда нужно сперва упасть. Но теперь я боюсь одного - третьего раза, когда я уже не вернусь. Просто отправлюсь вслед твоей бабушке и останусь с ней. Она была моим богом всегда и всегда им будет и остаётся сейчас. Только ей не говори, она расстроится, скорее всего. Даже зная, сколько раз помогала мне вновь обрести себя.
Да, кстати, и бросай это дело с курением. Я как раз тогда и бросил. Да нет, что ты! Перестать покупать сигареты - не выход, так ты только отстрочишь новаю пачку. Бросать нужно с пачкой сигарет в кармане, зная, что это зависит только от тебя и дав себе слово. Это хорошо закаляет и помогает развить силу духа. Да кто говорит, что она у тебя слабая? Покажи её, говорю я тебе! Знаю, что давно хотел бросить, так брось! Нет, "завтра" не пойдёт. Завтра не будет никогда, каждый день - сегодня, и ты это знаешь. Любое дело нужно начинать не "с понедельника" а сегдня, только тогда ты сможешь добиться результата

---

Как-то я мельком упоминал о фениксоидальности моей жизни (не знаю, как у других). Прожил некоторый отрезок, сгорел (обычно с кем-то ещё) в своём же пламени и возродился немного другим.
Вот я опять умер. Упрекните меня в пафосности, но это так. Да и записи мои по спирали пошли (ещё виток, называйте как хотите). В этот раз агония дня два длилась, когда я из того, что мне говорили мог понять лишь малую часть. Но я умер, как и обещал как-то, ведь обычно это связано с очередной возлюбленной и её уходом.
Но моя спираль, видимо, начинается с падения. Сейчас горю я тёмным пламенем (опять извините за пафос), ведь сейчас я могу гораздо больше, чем до того, и позволяю себе этим пользоваться. Думаю, это пройдёт, но ведь радиус спирали с каждым витком увеличивается... Поэтому будьте осторожны, прошу вас.
Это были немного остывшые чувства. Сейчас свежее.
Вот понял чем парни, имевшие сексуальный опыт до 16ти-17ти лет выгодно отличаются от других. Просто позабавило как к одной старшей знакомой приставали четырнадцатилетки.. Суть в том, что эти первые зацыкливаются на удовлетворении себя, при этом забивая на партнёршу, поэтому ничего её предоставить кроме свидетельства своего бессилия в большинстве случаев не могут. Засим девушки могут даже решить, что они фригидны. Другие же за это время (ну те, которые вместо того, чтобы бегать с надутыми контрацептивами типа "кондом" спокойно сидели и понимали, что истинное назначение вышеупомянутых изделий малость другое) могли осознать, что суть всей игры есть получить удовольствие через партнёршу, здесь ведь ни к чему эгоизм...
Спасибо мне за не абсолютную трезвость и, поэтому, расплывчивость написанного. Кому это нужно могут вникнуть и взять себе немного, остальные же как хотите

---

Мдя, вернулсо я.. Впрочем какая разница, ненадолго ведь.

И снова с русским, дяя. Правда даже любимая учительница (И не надо мне повторять, что в универе преподы, она именно учительница, потому что преподы выкладывают материал и пофигу, схватил ли ты что или нет), Аня последнюю свою запись в ЖЖ пиала по-русски. (Да, если кому интересно: собственно, её страница

И даже не знаю, какую песню втулить в эпиграф. Старею, что ли. Хотя.. Читайте что пришло в мою трижды больную голову. Если хочете, можно и тапками..

 

Всё-таки моя идея возвращения людей в нашу жизнь правильна (ну или правдива, если быть точным). Если кто вспомнит: вот она. Пускай кто будет плеваться, говорить что всё кончено и конечно в итоге, но ведь жизнь продолжается, и люди из неё так просто не выходят, ну разве что ногами вперёд, но не будем о грустном, сделайте мне приятно.. Просто иногда, когда кажется, что в жизни больше не вспомнишь человека он берёт и возвращается.

Иногда через пару минут. Так я поздно вечером (Ну или рано ночью, это как посмотреть) возвращался домой, неожиданным тогда автобусом. Пьяненькая девушка подёргала меня ногой, просила снять наушники (не вышло). Далее поговорил немного с парнями, что были с ними о вреде пьянства девушек и с чистым сердцем потом уже сел себе в вагон метро, зная что никогда больше их не увижу... Смотрю через окно в соседний вагон, и корчу страшные глаза ибо замечаю там паренька из той компании и эту, с позволения сказать, кралю. Мы поржали, думал всё на том и конец.. Как на следующей станции переходит она в мой вагон, садится напротив, пытается завести разговор (куда делся парень, право, я так и не понял). Разговор не завязался ибо голова моя была занята более возвышенными материями, чем пивной угар и я попытался помягче её отшить. Впрочем, помягче не вышло, а вышло как всегда и она всю дорогу провела вперившись в БольшуюУмнуюКнигу, не помню, кто её написал, но я был несколько удивлён тем, что она ещё и читает и тем, ЧТО она ещё и читает. Впрочем не о том ведь мой рассказ. Факт к факту: поверил, что не увижу - вот тебе, наслаждайся.

А иногда нужно ещё приличное количество времени. Примеров приводить не стану, но, уж поверьте, в личном общении несколько занятных найду.

И если вы всё-таки считаете Кундеру богом философии, то могу сказать, что в чём-то он прав, жизнь есть всего лишь черновиком, который нельзя переписать начисто. Но кое-о чём забывают. В черновиках можно зачёркивать. Вичеркнуть что-либо из жизни невозможно. Можно попытаться забыть и верить в то, что забыл, при этом чётко зная, ЧТО именно ты забыл, но вычеркуть - никогда. В черновике можно вырвать с мясом страницу и переписать отредактировав, в жизни это выполнить тем более сложнее, чем вычеркнуть, поэтому также невозможно.

 

Здесь можно было бы поставить жирную точку, но осталось лишь немного... Я так и не сказал почему рано утром взялся писать подобное, чтобы не искушались изощрённые умы. Всё просто, меня добавил в друзья забытый друг. Ну и пошло-поехало. И как катализатор, спасибо Vektus: «Кстати, ты сооовсем и окончательно забросил дневники? А то было б интересно тебя почитать, тем более,что ты теперь отдохнул и тебе наверняка есть, что сказать)»

В процессе меня ещё пробивало на какое-то графоманство, но что-то не прижилось, поєтому ставлю жирную запятую и удаляюсь. Спасибо всем, кто ещё не удалил меня из своих ПЧ.

---

Один мой друг, он стоил двух, он ждать не привык;
Был каждый день последним из дней.
Он пробовал на прочность этот мир каждый миг -
Мир оказался прочней.
Ну что же, спи спокойно, позабытый кумир,
Ты брал свои вершины не раз,

Не стоит прогибаться под изменчивый мир -
Пусть лучше он прогнется под нас,
Однажды он прогнется под нас.

Другой держался русла и теченье ловил
Подальше от крутых берегов.
Он был как все и плыл как все, и вот он приплыл:
Ни дома, ни друзей, ни врагов.
И жизнь его похожа на фруктовый кефир,
Видал я и такое не раз,

Не стоит прогибаться под изменчивый мир -
Пусть лучше он прогнется под нас,
Однажды он прогнется под нас.
(Машина Времени - Однажды Мир Прогнется Под Нас)

Знову повертаюсь до вдумливості. І все завдяки не знайомій навіть людині, але по порядку.
Зазвичай на станції обираю приємну людину, яку потім спостерігаю, щоб бути ніби поза цим сплутаним клубком людських тіл, голосів та думок. І мене завжди цікавили неординарні особистості, в більшості випадків кожен, хто привертає мою увагу, чимось відрізняється. Хоча, в першу чергу, цю людину повинно бути приємно спостерігати.
Цього разу це була дівчина, яку, здається, я вже якось бачив у нас на зупинці, а потім у трамваї. Та то не є важливо, важливо те, що вона рухалась в такт музиці зі свого плейера, ніби на дискотеці.
І ось ми, неподалік від дверей, що з'єднують останній вагон з передостаннім стоїмо, тримаючись за поручні і кожен ловить свою хвилю - я трохи ближче до виходу й трохи позаду, вона, відповідно, трохи попереду й ближче до згаданих вище дверей.
Тут, десь біля Гідропарку, вона починає копатися в сумці й дістає пакетик "Несквіку", який простягає мені. Я трішки здивовано хтаю в боки головою й знімаю один із навушників. Відбувається діалог:
- Ты что, молока не пьёшь?
- Пью.
- А почему не взял?
- А зачем?
- Ну подарок.. Знаешь, странно это.
- Что именно?
- Когда подарки не берут.
- Ну извини.
- Это значит, что жизнь пытаются контролировать. Приятней иногда просто плыть по течению.
- Знаешь, мне это слишком напоминает.. (зам'явся щоб не сказати зайвого) бревно. - й показав рукою проти течії Дніпра, над яким ми якраз проїжджали.
- А ты правильно сделал, ведь это был неправильный поступок с моей стороны.
- Неправильный поступок? Ха.
- Да, я ведь хотела тебя подкупить.
На цьому я остаточно завис і так і продовжував стояти зі спущеними навушниками й схиливши голову набік по шию в своїх думках поки не доїхав до Хрещатика.
(Використовуючи нагоду, хочу передати привіт і подякувати тій дівчині за те, що змусила мене задуматись)
Так і не зрозумів, які почуття вона викликала й не знаю точно, що вона хотіла цим сказати. Але впевнений, що ми ще зустрінемось.
Дуже хочеться сподіватися, що вона неправа й я не керую життям, я ж не тиран, але просто створюю своє життя, бо ж вважаю себе митцем.
І який сенс був мене підкупати, достатньо було б лише попросити й я б зробив усе, що можу, щоб допомогти.
Так у дивному, підвішеному, стані, доїхав я до рідної Alma Mater.

---

Веселі, брате, часи настали.

Нове майбутнє дарує день!
Чому ж на небі так мало сонця стало?
Чому я далі пишу сумних пісень?

Напевно, так жити я хотів завжди - щодня нові пригоди, жодного дня без відкриття.
На тижні - навчання, на носі - сесія, на вихідних - Убунту та тренування, на нервах - щодня, на каві - весь тонус, на парах - сон.
Життя підкидає нові приколи. Так нещодавно понесло мене на Noize MC, гурт, з яким нас із Р. (lordinus) познайомила... Хе, викладачка мови, випускниця Могилянки й просто кльова мала, в народі відома як "То це і є пані А.? О_О" (sempre_insieme ). За час нашого спілкування встиг навчитися набирати її нік, а це вказує на те, що оновлень цього журналу я з нетерпінням чекаю і дуже раджу іншим, але в основному обраним, кому не влом буде читати масиви тексту. Хоча серед тих, хто це, можливо, прочитає, навряд чи такі будуть.
Але відхилився я щось від теми... День почався з того, що я не міг згадати, чи потрібно було переводити годинник (в силу того, що настінний маю з літа не переведений, задача поставала лише в тому, щоб дізнатися, чи запізнився я на тренування вже чи ще не геть). Ма доволі швидко розв'язала цю задачу, тому я, швидко як міг в ритмі руху равлика, зібрався й поїхав на Дорогожичі, де на мене чекав сюрприз. Виявилося, в Хельстаті не так мало дівчат, як мені здавалося. Але це нічого, окрім кількості збитих на кістяшках пальців, не змінило б. Цього разу пішли на галявинку, де спочатку зайнялися спортом (побігали, поперекидали меч між собою, повіджималися трішки...), потім нас Лось трішки повчив основам типу випадів, кроків і такого іншого. Пофехтувати встиг тільки трішки з Надею і з якоюсь із незнайомок, але й на тому дякую. Як не дивно, речі особливо не постраждали, хоча тоді я на ногах мав білі з чорними смужками кеди.
Одразу після фехтування у лісі-парку, закинувши до Р. сумку з мечами (ледь встиг, ну не думав, що ми стільки йтимемо до метро), відправилися ми до пункту призначення, вже в транспорті помічаючи, хто їде туди само. Враження щось якось... Іншими словами загалом це були гопо-репери та гламурні гопи, у будь-якому випадку так здавалося, а я зтих людей, хто самовпевнено вважає, що за зовнішністю може сказати, що людина собою являє.
До речі, дайте потриматися за горло того, хто вважає Нойза репером, настільки потужного металу у більшості рок-виконавців нема. Ну й що, що він читає?
Слухаючи Нойза та Канцлера Ги ми доїхали до Св'ятошина, де спочитку поплутали виходиз підземки, але швидко виправилися й пішли до Бінго. Шляхом засік ще невелику компанію з чолов'ягою в косусі. Біля Бінго черги не було, тому ми мали змогу зателефонувати А., яка, коли я телефонував з Лівобережки, не відповідала. Так і є, дівчата запізнюються, про всяк випадок зайшли взяти їм квитки та вийшли на них чекати. Тут підтягнулася й та компанія з косухою. Виявилося, окрім косухи вони мали ще й вишневу наливку, якою не забули поділитися з нами. Але тут під'їхала А. з подругою, П. (Поспішали, навіть таксу викликали), тож пішли ми на вхід. Нас знову обмацали охоронці (добре, що мечі завіз, вони хоч і тренувальні, тобто виступати можуть лише як палиця, але мене б відіслали) й пропустили всередину. Куртки в гардероб, речі А. до портфелю (І не соромно нам звантажувати кілька гаманців, паспорт та мобільний телефон цій приємній особі? Правильно, у нас ні сорому, ні совісті), а самі до зали, де, не зважаючи на наше запізнення, все ще світло.
Початок, хоча й запланований був на шосту, відбувся о сьомій, як, в принципі, і має бути на концертах (зазвичай початок планують на сьому). До того часу ми з Р. встигли взяти по пиву (Світле, ненавиджу, але більше нічого, ще й ціна в 12 грн. Добре, що він на більше не затримався, бо на кльвому концерті під алкоголем... Ну не розумію я цього) та трішки потриндіти. Якийсь чувак, на вигляд хул, вже встиг спустити джинси щоб сфотографуватись (напевно, у нього якийсь комплекс). А ще за цей час встигли програти багато цікавої музики, що характерно, на рок-концертах крутять якусь попсу, а тут в основному рок, і ще Адамса поставили, з його "Have you ever really loved a woman".
Так ми чекали поки, врешті, почався концерт. Цей ходячий стьоб почав із пісні, приспів якої був типу "Заполняйте зал, я сказал", але додавав щось зроду "звоните тем, кто ещё не здесь, пусть они тоже заполняют зал..", від чого нас дико перло, бо він запізнився на годину і ще каже, що хтось міг запізнитися.
Три години летіли доволі швидко, право часом текст впізнавати не було сил і просто розхитувався в такт музиці. Деякі пісні змушували руки підніматися, інші - скакати або горланити. Але напружувало те, що А. ніби замкнулася і стояла, вслуховуючись у текст, і лише під кінець ніби трішки розлабилась. Нагадався ій перший рок-концерт, Арія, коли я так і не отримав особливого задоволення від концерту, бо був весь напружений.
Десь у середині концерту дізналися, що А. має алергію на куриво. А я ще думав, чому їё не подобається кальян. Ще трішки наружило, тому надалі весь дим, що летів у нашому напрямі намагалися відігнати.
А наприкінці почалася рубка... Тобто слем з'явився не лише попереду, а й позаду. Спочатку вдавалося встояти просто зафіксувавши положення та виставивши з Р. невеличку стіночку, але коли кілька здорованів змогли й мене зіштовхнути зі сходинки, на якій ми були, довелося перейти трішки далі.
М'ясо йшло на десерт, а на біс явно викликати не вдалося б, тому люди почали розходитися. Лаз, яким я обходив чергу на вихід після Епідемії, прикрили, тому довелося чекати. Щоб хоч якось розважитись ми з Р. почали гнати в нашому класичному стилі. Цього разу про бегемотиків у акваріумі. Не варто переказувати тієї розмови, все одно психодел. Ще Р. розперло читати реп, та уявляти , що б тут робили обличча з нашого деканату... Через що я вирішив трішки відійти.
Так потроху вийшли з клубу й пішли до метро. Запитав у Р. чи того дня забирати у нього мечі, чи може він наступного дня привезе сам, на що той відповів "А може тобі ще кави у постіль..", після чого наша розмова перейшла у інше русло. Через певний час бесіди чую, П. розказує А. якийсь список типу "мюслі, сік...", а А. це все записує в уявний блокнот. Впізнавши, звідки ноги ростуть, мене трошки поперло. Поки дійшли до метро, мені здалося, що дівчата перейшли на вічні теми, а саме "Про Хлопців". Вирішивши, що це занадто тривіально, ми з Р. почали розмову... Теж про хлопців, тільки в нашому випадку це було жодного разу не тривіально. Дякувати Богу, в силу нашої орієнтації, розмова не затяглася.
Так ми зайшли до вагону. Звідки в ньому взявся той зрілий гоп ми так і не зрозуміли, але спочатку він намагався розвести на гітару трубадура, що хтозна чому не перестав проходити вагонами в настільки пізній час. В голову стукнула нав'язлива думка про втечу з вагону на Театральній разом з А. та П.. Коли я це висловив А. відбувся діалог:
-Нічого, якщо ми разом з вами вийдемо?
-А що таке?
-(Кілька кивків у бік гопа)
-Та він раніше вийде
-Вокзальну вже проїхали
-Ааа.. А він на Університеті.
Ну добре, посміялися, зробили кілька припущень де він там навчається. Думаю, мій варіант про Юрфак (все-таки "Універстет" ближче до червоного корпусу) більш імовірний, ніж варіант Р. про культуру. Так ми б на Театральній і вийшли... Якби він не вийшов на Університеті. От тоді ми полягали під лави.
Далі нічого особливого не відбулося, окрім того, що Р. запитав у мене в ліфті, але якщо я наведу цитату, він мене придушить, тому нічого цікавого не відбулося.

І ось зараз я, заспаний (навіть кілька пар фізики у напівсні не допомогли), утомлений, з кріпатурою по всьому тілу (цікаво, це від тренування, концерту, чи, може, від комбінації?), пишу цей пост, який жодної цінності окрім пам'яті не має. І навіть суб'єктивного ставлення мого не несе. Щоб виправити цю помилку заявляю: погуляли класно, життя таке мені подобається, а пасувати деякі пари хоч і шкідливо, але корисно і приємно.
P.S. Сподіваюсь сходити на Бумбокс тією само компанією.

---

27.03.2009 в 22:14

Пишет Pervert Willy:

.вот.

25.03.2009 в 18:59

Пишет богиня Белого Солнца:

25.03.2009 в 18:50

Пишет Rimmer_Sei:

25.03.2009 в 21:16

Пишет Shinmaya aka Fred:

25.03.2009 в 18:11

Пишет .ZaBoR.:

25.03.2009 в 18:07

Пишет D. Morgan:

23-31 марта - неделя борьбы с Гомофобией.
Казнить меня!!! Казнить!!!
Совершенно забыл написать!!!
Вот, это из моего старого дневника!
23-31 марта - неделя борьбы с Гомофобией.

От себя лично, ношу эту хрень круглогодично, вот.
Перепостите, пожалуйста, если вам это не безразлично, у себя в дневнике!

---

Якось на українську ммене попросили написати стьоб. А я людина проста й написав його на тему наступного ж есе.
Частина друзів уже встигла прочитати це... ееее. Ну коротше цю брєдятіну, може комусь іще хочеться відчути всю силу ідіотизму, тому:

"Ви впевнені, що хочете це читати?"

---

...Сможешь ли ты изменить этот мир,
Сможешь ли ты принять как есть
Всать и выйти из ряда вон
Сесть на электрический стул или трон
Снова за окнами белый день
День вызывает меня на бой
И я чувствую закрывая глаза
Весь мир идёт на меня войной...
(В.Цой - Песня без слов)

Так, ні, так, так... Це мій світ, я його зміню. Без тебе я його не приймаю. Значить він зміниться. І я зможу взяти від нього все.
Ха! "Те, що втрачено, не повернути" , це ж треба було мені таке закинути! І ще питання як можна втратити те, чого не отримав ще. І невже ти думала, що я зможу тебе втратити? Я намагався прожити без тебе, тоді почуття або йдуть, або стають закаленими, справжніми. Мої не пішли. Ну нічого, ми єдине, і тобі ще доведеться це відчути. А поки я побуду трішки злим. Ти ж хотіла демона, садиста... Насолоджуйся! Повернуся трішки в дитинство...
Ну не може людина обрати світло не пройшовши крізь темряву (Саме тому є стільки агресивних релігійних фанатиків). А я обирав світло, значить нічого не завадить мені повернутися назад. Але тільки з тобою. Ти тільки кажи коли буде страшно. "I will follow you into the dark..."
І думати ніби налякала мене тим, що прочитала мій ЖЖ. Наївне дитя, яке вважає себе чимось темним і злим... самим роком... Як же ти мені її нагадуєш! А я так і не розказав цю історію. Ну нічого, у нас попереду достатньо часу.
Невже ти віриш, що я робив би блог відкритим, якби боявся, що хтось прочитає те, чим я живу? Церебральних мазохістів небагато, але якщо комусь окрім мене це потрібно, то будь ласка! А навіть будь він закритим, для тебе я б його відкрив.

---

Хех, класно погуляли. Добре, що лишився в Києві.
В залі кінотеатру дев'ять рядів. Цікаво, як розцінювати восьмий? Хоча ми все одно сіли в дев'ятому). Завіса.
А ще я забув їй віддати пакет, який взявся носити... Тепер потрібно повернути кавові кущі... Ну хоч причина зустрітися є

---

Ну от.. Весь день сперечався сам із собою чи хочу я до Львова. Квитки вже взяли, виїзд сьогодні, але вирішив, що не поїду. Нехай моя група мене після цього зненавидить, чхати. Якщо я за цей час хоча б раз її зустріну- буду вважати, що не дарма лишився. Чому ж я себе настільки тримаю до неї... Чому? Чому вона, що в ній я знайшов? Навряд чи зможу колись собі на це відповісти. Нехай так. Сподіватимусь тут на краще.

@музыка: "Let it be", "Help" -The Beatles

---

Сесія.. Те слово, котрим лякають маленьких дітей класах так в 5-11, типу "Не будеш навчатися- завалиш першу сесію" й таке інше. Багато очікували, але, на щастя, все виявилося не настільки страшно. Ну, хоча, дивлячись кому. Поки жо героїчно здав два екзамени, на один з них навіть відомий результат в 91 бал. Залишилося пережити завтра (Й бажано без вазеліну, бо ахати будуть по повній).
Але то не важливо. Значно цікавіші відчуття підготовки до сесії. Коли недосипаєш не тому, що так хочеться, а тому, що так треба, бо інакше завал... Тому зранку коли читаєш у ліжку ту-ж таки дискретку починаєш плутати де "Теорема Веєрштраса", а де щось, що тобі наснилося в мить випадання в царство Морфея. Отак, немитий, заспаний, з бородою (принципово, вся сила інформатика знаходиться в бороді, значить до останнього екзу не голитимусь) та сплутаними в клубок думками й доводиться писати іспити. І, як не дивно, поки виходить.

---

Потрібно про щось написати... Якщо напишу мало- буде те само, що не напишу нічого, якщо нвпишу про все- буде забагато. Та потрібно написати, хоча на обидва свої блоги я підзабиив, м'яко кажучи. Тепер нема того захоплення, з яким переглядалась стрічка друзів, нема куражу. Певно тому, що життя зі свого кордону на певний час кинуло мене до центру, що трішки змінило темперамент... Ну іншими словами я тепер маю з ким спілкуватись у житті, та та відкритість, якій навчився тут дуже допомагає. За що щиро вдячен.
І, оскільки не хочу катати величезний пост, то напишу про основне. Раптово у голову стукнула ідея почати роботу над книгою, просто перевірити на що здатна фантазія, який світ у мене. Покищо це графоманство, точніше вступ до нього, бачила лише одна людина, але для загалу воно й не підхоодить...
Так, а ще я примудрився закохатись. Ну просто не знаю як іще назвати почуття коли не бачити людину дні зо два все одно, що бути напіврозідраним. В плані коли через дві години після зустрічі починає викручувати руки у бажанні її обійняти, коли єдині слова, котрі завжди у голові це її ім'я та фраза "Я тебе кохаю". Чорт... І вона ж мені закинула що я, розумієте, слухаю сентиментальну музику! Сама винна! Одна з цих пісеньок, наприклад:
"Break the bread drink the wine
In my heart you'll live forever
The time to go is never right
When we say goodbye
While we're here we shouldn't waste
A day in life to say I love you
It's now that I'd just wish so much, to see you
Eye to eye" (Scorpions- Eye to Eye)
А, взагалі, мабуть у кожного часом з'являються подібні пости... C'est la vie, що я ще можу сказати.
А ще я обожнюю кольорові ночі. Ну й вечори також. Коли кожна пісня у вухах розфарбовує ніч у свій колір це стає неймовірним. Але яким би цей колір не був, це все одно неймовірно. На жаль, фотокамера не відчуває, їй потрібно це передавати, а моя фотокамера дуже тонко не відчуває, тож навіть це я їй передати не можу, на жаль. ДИвно, але нещодавно дні теж були такими... Звісно, з нею й дні такі, та ночі все рівно кращі. Можливо, такий мій вибір, можливо, я не вмію відчувати день...
Зараз чомусь згадалося з підручника з біології, ледь мною відкриваного: малюнок "Поведінка вовків залежно від їхнього соціального положення", чи якось так. І ось тепер я зрозумів, чому таких, як ми, називають асоціальними. Ми не як вовки, у нас нема вожака, ми не homo homini lupus est (людина людині вовк), але кожен сам за себе, і кожен єдиний у собі, єдиному власному світі, хто лиш зрідка пускає до серця когось інщого.Тому у нас немає соціального положення, немає авторитетів окрім вчителів, а вчителем є кожна людина, тобто кожен із нас. Ми ініціатор і виконавець, начальник та працівник одноосібно. Тому єдиний спосіб змусити нас щось робити- змусити нас захотіти це зробити. Ми всі разом але кожен осібно. Просто ми. ЛЮДИ.
І дякую усім людям, кого зустрів у Могилянці, там наша густина вища, ніж деінде.
До речі, якось читав книжку про "Нелюдів", в принципі розумно, але автор помилявся у єдиному- єдині справді люди- це нелюди. Інших я зазвичай називаю бидлом. Це, певно, єдина річ, яку я з чистим серцем можу сказати, що ненавиджу. Хоча... Історію пишуть переможці, а ми ніколи не рвалися до перемог, бо там де сир зазвичай мишоловка. А панівний клас любить "гадити з висоти", тим самостверджуючись "за рахунок інших". А ми мовчимо, тому ми вище, і знаємо про це. Але, чорт забирай, це наш світ і я не дам комусь писати для нас закони та тримати в клітці. Нехай бояться.
"Бо ми такі живі, бо ми вже ідемо,
Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла,
Бо правди хочемо, бо ми вже ідемо,
Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла." (Мертвий Півень- Спитай)
А ще:
"Поки не пізно бийся головою об лід,
Поки не темно бийся головою об лід.
Пробивайся, вибивайся,
Ти побачиш прекрасний світ.
Ти побачиш прекрасний світ.

Короп - той навпаки, зануриться в глибини,
Втече на саме дно,
Та короп і служить для того, щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше...
Але ж ти людина, тебе не впіймає ніхто.
Але ж ти людина, тебе не впіймає ніхто.

Коропи - ті не такі:
Цілі століття повільно осідають,
Їхні зграї полохливі і темні,
Вони віддаляються в протилежний бік.
Бач, наше століття давно поспішає їм вслід.

Торкається плавником, як рукою, їхніх плавників
І втікає… ти покинутий? Але ж ти людина
Не відчаюйся - ти проб’єшся.
Не відчаюйся - ти проб’єшся.
Не відчаюйся - ти проб’єшся.

Поки не пізно бийся головою об лід,
Поки не темно бийся головою об лід.
Пробивайся, вибивайся,
Ти побачиш прекрасний світ.
О, прекрасний неозорий засніжений світ!" (Вони ж- Пісня 551)
Ось, це було основне для мене. Знову накатав і знову щось незрозуміле. Та, головне, чому мене таки навчили- не вибачатися за ідіотизм у постах. Насправді, читати це ніхто нікого не змушував, і це мої думки, нехай сплутані, але я гордий, що вони у мене є.

---

Я прошел "Тест на сексуальность, сексуальны ли вы?"

ВАША СЕКСУАЛЬНОСТЬ - Результаты теста
сексуальность	26 (сильная)
эксгибиционизм	6 (слабый)
гомосексуализм	3 (отсутствует)
мазохизм	7 (слабый)
садизм	5 (слабый)
полигамия	7 (слабая)
извращенность	7 (слабая)
анимализм	4 (отсутствует)
нарциссизм	5 (слабый)
вуайеризм	8 (средний)
половой инстинкт	53 (слишком!)

Пройти "Тест на сексуальность" здесь

---

Я не можу з людського ідіотизму. Нещодавно в Київській підземці з'явилась отака реклама:

Не знаю, хто їм заплатив, але я не збираюсь дивитись на подібне крізь пальці. По-перше не любов, а кохання. Любити можна й ковбасу. По-друге повідомлення не містить логічного змісту. Я звичайно не впевнений, перевіряти мені не доводилось, але сумніваюсь, що люди стають гомосексуалами просто так. Тож здається, кохання відіграє тут роль. І взагалі це рішення особи, тож жодних виступів проти бути не може. Тож люди, хоча-б здирайте це. Сміття повинно лежати у смітнику, а не висіти на стіні. Також було б непогано їм якусь вірусню скинути та сайт прикрити, але я ще недостатньо програміст для такого. До речі, сайт у них доволі смішний. Тупий, але смішний.

P.S. Звинувачувати мене самого в гомосексуалізмі не має сенсу. Точніше "Ну звинувачуйте, ваше право. Все одно я НЕ такий, і мені від ваших думок ні холодно, ні жарко"

---

І хай життя проходитиме мов вазеліном)

---

Спитай себе чи добре те, як ти живеш,

Спитай у мами , чому тривожно їй коли ти з дому йдеш,

Спитай у сина, чи спокійний він за старість тата,

Спитай у батька, чому він часом каже, що життя таке горбате?

 

Бо ми такі живі, бо ми вже ідемо,

Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла,

Бо правди хочемо, бо ми вже ідемо,

Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла...

 

Спитай у тих, хто кажуть, ніби в нас усе прекрасно,

Спитай у журналіста, говорити правду чи йому не страшно,

Спитай в господарів, чи за добро своє вони спокійні,

Спитай у молодих, чи хочуть жити у такій Вкраїні?..

Спитай...

 

Бо ми такі живі, бо ми вже ідемо,

Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла,

Бо правди хочемо, бо ми вже ідемо,

Бо наша це земля, вона їм всім на зло не вмерла... (двічі)

(Мертвий Півень- "Спитай", текст надруковано мною, тож якщо помітите помилки- повідомте)

 

Панове, кому вірити? Одні кажуть, що в нас найкращий фак та виш, інші- що фак лафовий (навчатись легко). Власне, нам не переставали про нагадувати що и найкращі протягом всього тижня.

А оскільки інші вважають нас збоченцями, то буду вірити в те, чому вірю сам, а отже в те, що приємніше.

А взагалі весь тиждень був тму лише підтвердженням, адже викладачі в нас чудові, предмети потрібні, а одногрупники в абсолютній більшості- чудові. Все-таки Могилянка це вибірка людей, котрі дійсно схиблені в кращому з значень цього слова.

Опис уроків та викладачів- потім

---

Есть что-то положительно скотское в спокойном характере мужчин. (с) О. Уайльд

 

Да, Ketzerei , теперь уже и я задумался над столь опрометчиво заданным тобой вопросом, а именно: "Что они все в тебе находят?", с небольшой моей личной добавкой: "И почему я так люблю всё ломать?"

Воистину проклятие. Впрочем я даже почти нашел ответ на второй вопрос. Правда ответ был вопросом, который мне сегодня успели задать несколько раз: "Что ты хочешь?". Хех, если бы я знал... А так приходится повиноваться импульсам.

Почти скучаю за прошедшим учебным годом, ведь тогда было всё просто, я просто поставил цель и уверенно к ней стремился. А что сейчас? Неопределёность и неуверенность вот и всё. Сам на себя не похож.

---

Вернулся я... С новым мешком впечатлений и шмоток, впрочим ничего особого да и гонят меня уже...

Да, кстати, Ms.Mantique, каким образом? Отличный эпиграф между проччим, люблю Пикник